Menu
Логин

Пароль или логин неверны

Введите ваш E-Mail, который вы задавали при регистрации, и мы вышлем вам новый пароль.



 При помощи аккаунта в соцсетях

Удивительное рядом >> Нехай нас усiх розпирає вiд iдей!

Текст блога

История, изложенная ниже и посвященная пану Костюку, написана Викторией Левинской. 

В качестве предисловия очень хочется сказать пару слов об этом ЧЕЛОВЕКЕ. С ней эта часть текста не оговаривалась. Она написана по моей собственной инициативе (Keds). 

 

Когда мы познакомились с Викой, я с третьего предложения понял, с кем имею дело: "Юра, в мене стiльки iдей, що аж розпирає. Шо ж того часу так мало..." 

 

Предприимчивых людей можно поделить на две категории: накопители, чья предпринимательская деятельность направлена на рост своего капитала, и расточители, которые щедро делятся своей духовностью: состраданием, любовью, в конце концов своим здоровьем и временем. 

 

Так вот, Вика – королева такого расточительства. Просто Панi Транжира. 

 

Казалось бы, она давным-давно должна была бы раздать все свои запасы и уйти глубоко в минус. Ан нет - цветёт и пахнет! И знаете, почему? 

 

Один писатель очень точно, как мне кажется, подметил: добро нерационально. Его нельзя объяснить: на месте одного киловата любви, который ты отдал, вырабатываются два новых – как из ничего, из вакуума! Именно поэтому у Вики в фейсбуке тысячи друзей всех цветов кожи и вероисповеданий. 

 

Сможет ли она назвать имена хотя бы трети из них? 

 

Ходит этот нерациональный «вирусоноситель» добра и заражает всех вокруг. Вот и пан Костюк инфицирован. Теперь пану Костюку жить с этим вирусом. Кто такой пан Костюк – вы сейчас поймёте. Надеемся, он заразит этим вирусом как можно большее количество людей в своём окружении. 

 

Нехай нас усiх розпирає вiд iдей!

 

Про пана Костюка

 

 

Дуже скромно пан Вадим Костюк, Генеральний консул у Мюнхені, написав про те, що його строк перебування на посту закінчився, і він повертається далі на службу в Україну.

Не можу читати коментарі, бо вони дуже з гумором, а мені ледь сльози навертаються, бо маю свою історію і свій коментар.

А все почалося саме з цієї фотографії. Отже, читають всі!

 

На фото 38 генеральний з´їзд СУСН (студентів у Німеччині). То було щось...як на самій світлині видно. У будь якому разі, чомусь до мене рвалися усі в ФБ, бо певно подумали, що то є майбутній президент України. Так і постукався Вадим Костюк.

 

Я надто скептично відносилася того часу до дипломатичних установ, і навіть собі сказала, ноги моєї більше не буде у консульстві Мюнхена. Але залишимо цю тему поки у минулому. Це був грудень 2012 року, і у моєму житті була людина на руках, яка вмирала від раку. Саме та Аня Стовбун, про яку знало пів Німеччини.

 

Так сталося, що вже у лютому 2013 її мати прилетіла з нею, бо ж рятуючи останні хвилини, ніхто не усвідомлював, що нас буде очікувати. Нас, студентів і повних життям молоді. Аня помирає на моїх очах та моєї подруги.

 

Страшна трагедія, жах всього, і стан афекту, коли розумієш, що до кремації її везти все таки прийшлося нам.

 

Дякуючи Отцю Богдану (Богдан Пушкар) , який тоді був нам за руку, за яку ми хапалися, аби не потопати самим. Так би мовити "по знижці" самого крематорію, ми з нею попрощалися. Емоції емоцми, а закон законом. Аня в´їхала на територію Німеччини живою, без однієї ноги і з протезом, а виїджає - як попіл.

Важко переказати те, що було на мені, на нас... певно холодний піт, почуття злості, якась дурня, божевілля. Бо три роки ми вбивалися за її життя, а навіть після смерті діло не закінчене. Тому ми попали поза волею у бюрократію її виїзду.

 

Миттєво я згадую, що колись там десь пробігло ім´я консула. І пишу йому у приват по фб, та ще й вночі.

 

Коротко і по суті "Мене звати Вікторія, завтра ми завозимо Аню до кремації, допоможіть вивезти її з країни". І все... Я пішла пити якісь пігулки, бо ми не спали реально кілька днів.

 

Вже ранком, о 8 годині, задзвонив пан Костюк та сказав: Вікторія, я Вас чекаю, що потрібно? А потім ще раз поздвонив, вже о 14 годині, коли вже був попіл. Підтримав матір, та слово до помину.

 

На наступний день, я взяла урну з попілом, її маму, і ми поїхали до Мюнхену оформляти то все печатками. 

 

Потяг, люди... а під боком гарна урна з ліліями. Ви б так змогли??? Я сама собі не вірю...

 

Після цієї зустрічі, врахувуючи наш стан, мене ніби пройняло наповал, нас зустрів не консул, а ЛЮДИНА. Просто обняв і десь по обличчю щось пробігло. Він знав про неймовірну історію Ані і проявив також велику повагу, що ми боролися за громадянку України, яка фактично втікла, рятуючи себе від нашої медицини, i впала нам усім на голову.

Після того ще раз він мені подзвонив, запитав як справи, як живемо... і тут виникла ідея, а чого б йому абсолютно неформально не приїхати до Нюрнбергу і не познайомитися з чудовими українцями?

 

Це було 5 березня 2013 року! Ресторан десь у центрі Нюрнбергу, понад 30 людей, знайомства, питання, теплі спогади, і ... справжня дружба між містами.

 

Далі можна не писати, бо певно кожній адекватній людині стане зрозумілим, що таке кінець 2013 і по нині.

 

Так от, саме з нашим консулом Вадимом, ми зробили колосальні зрушення у громадському житті Нюрнбергу.

 

Це постійний "прямий ефір" збору допомоги, передача контактів, е-майли, проекти, ідеї, журналісти....

 

Та то ви і самі все знаєте і бачите.

 

Скільки особисто я провернула з паном Костюком у пошуку спонсорів, фундацій, реальних грошей на благо до кожного цента, аби хоч якось допомогти Україні. Вам мало не присниться, але добре, що маю папочку і все нотую.

Написала здається ого-го скільки тут абзаців. Але ж не дарма кажуть, що з кожною людиною є певні асоціації, а вони з нашим Вадимом от саме такі.

 

Ну що, а тепер конкретніше! 

 

НЮРНБЕРГ, ми ж так просто його не відпустимо!

Де зустрічаємося у нас у Нюрнбергу і коли??? 

 

Пане Вадим Костюк та та Олеся Костюк, це Вам не тільки "на коня" мати, це Вам наш подарунок від нас усіх з Нюрнбергу! 

 

Відмова не приймається, наказ "президента" що на світлині.  :)

 

І хоч я вже десь сердилася, що мій телефон гуляє у стінах консульства, але і на зустріч з Вами от якраз і прийдуть саме ті люди, мій телефон яким Ви давали.  :)

 

Оце дуже хочу, щоб усі хто почитають поставили "не той лайк що плаче, а з сердечком" і написали коментар саме тут, і пропозиції щодо "того ж коня".

Можливо там же у ресторані, де і відбулася наша перша знакова зустріч? 

Зустріч, що зумовила хід дипломатії на теренах Баварії! 

 

Фотографии от Вики Левинской.

 

Ключевые слова

Внесите 3-5 ключевых слов, разделяя их запятыми.

<< Назад | 2017-08-03 23:55 | Прочтено: 594 | Автор: keds |

Поделиться:



Комментарии (1)

Удалить комментарий?


Внимание: Все ответы на этот комментарий, будут также удалены!

Количество фотографий, которые Вы можете загрузить: 5 шт.
(Для удаления фото, щелкнуть по нему)
 URL: 

  
Удалить файл
Error
Ok

Удалить файл?